Експрес-урок 21. Х. Кортасар. Менади (автор – кандидат філологічних наук...

Оповідання «Менади» 

(1956). Фантасмагорична картина безумства натовпу. Оповідання належить до збірки «Кінець гри». Назва твору налаштовує читачів наосягнення змісту в міфологічному плані, що є своєрідним кодом до сприйняття тексту. Письменник інтерпретує відомий міфічний сюжет на сучасний лад.Події відбуваються в провінційному аргентинському містечку середини ХХ ст. Театр Корона — своєрідний мікросвіт, у якому розгортається трагедія сучасного Орфея — Маестро. Диригент працює в місті за контрактом і намагається призвичаїти місцеву публіку до класичної музики. В укладеній ним програмі концерту зазначені «Сон літньої ночі» Ф. Мендельсона, «Дон Жуан» Р. Штрауса, «Море» К. Дебюссі та «П'ята симфонія» Л. В. Бетховена. Зовсім непомітно розповідач робить читачів своїми «спільниками», уводить їх у простір місцевого театру й вони мають «почути» й «відчути» музичні твори за реакцією слухачів.

Спочатку публіка з трепетом слухала романтичну музику Ф. Мендельсона до трагедії В. Шекспіра «Сон літньої ночі». «Дон Жуан» Р. Штрауса їй дуже сподобався. Імпресіоністична музична п'єса «Море» К. Дебюссі викликала бурхливу овацію. Але поступово в театрі ніби згущується повітря, наростає напруження... Кульмінацією музичного вечора стала «П'ята симфонія» Л. В. Бетховена. Драматизм музики видатного композитора викликав у слухачів дике шаленство емоцій, які вириваються зовні. І люди, які ще донедавна «сповнилися безконечною добротою одне до одного», перетворилися на страшний натовп, який у пориві вдячності до Маестро був ладен «розірвати» його. «Юрма очманілих шанувальників понесла його зі сцени й потягла кудись у глиб партеру... Безумні чоловіки й жінки із завиванням виривали в скрипалів скрипки (які хрустіли й лопали, ніби величезні руді таргани), потім стали кидати в залу всіх музикантів поспіль, а там навалювалися на них інші шаленці.» (Переклад Юрія Покальчука).

Несподівано для самого Маестро він викликав у душах людей своїм майстерним виконанням зовсім не ті емоції, на які очікував. Духовно обмежені й культурно не розвинені мешканці містечка були не готові до сприйняття класичних шедеврів і перетворилися на страшних «менад», що готові знищувати все на своєму шляху, навіть того, хто подарував їм мистецтво. Безумні люди були готові трощити інструменти й битися одне з одним.

Реальна ситуація концерту перетворюється на фантасмагоричну картину розгулу стихійної маси в театрі, яку ніщо не може стримати. «Хвилювання в залі помітно посилилося, світло почало швидко слабнути, у червонястому жеврінні лампочок обличчя були ледве видні, і постаті людей нагадували якісь дриготливі тіні, нагромадження безформних об'єктів, які то наближалися, то віддалялися один від одного» (Переклад Юрія Покальчука).

У розповідача ця картина викликає огиду, він єдиний залишається осторонь безумства натовпу. Але коли диригентові загрожує реальна небезпека, піднімається на сцену. Та Маестро кудись зник. А юрба продовжувала шаленіти й нищити все довкола. «Я все це бачив, не втрачав, однак, здорового глузду, і в мене й далі не було ані найменшого бажання поділяти це загальне навіженство. Напевно, власна байдужість пробуджувала в мені дивне почуття вини, ніби моє поводження було в чомусь ганебніше, особливо скандальне серед цього загального неподобства» (Переклад Юрія Покальчука).

Символіка образів. Образ Маестро втілює думку про сучасного Орфея, який здатний своїм мистецтвом впливати на світ. Але якщо в давньогрецькому міфі Орфей міг зачаровувати мелодіями диких звірів, перемагати смерть, то в оповіданні «Менади» Х. Кортасар ніби «перевертає» відомий міф навпаки. Спів сучасного Орфея викликає зворотній ефект — дикі інстинкти людей. Хто в цьому винен? Маестро чи світ? Автор залишає це запитання на розсуд читачів, які є «співтворцями» тексту. Так само «читачі» мають вирішити, куди «провалився» диригент і чи справді «його змусили стати навколішки»... Може, «провалився» у царство Аїда? Чи, може, Орфей став на коліна? Чи то тільки здалося в пітьмі розповідачеві? Автор грає з давнім міфом, накладаючи його на сучасність і в такий спосіб виявляючи цю реальність і почуття людей.

Менади (з давньогрецьк. ті, що безумствують) — персонажі міфології Стародавньої Греції. Прикрашені виноградним листям і плющем, вони завжди слідували за Діонісом, знищуючи все на своєму шляху. Часто їхніми жертвами ставали випадкові чоловіки. Менади прагнули захопити жінок і долучити до почту Діоніса. Вони, за настановою свого бога, убили Орфея, який прославляв Аполлона, а не Діоніса.

В оповіданні є й інші символічні образи. Наприклад, жінка в червоному є втіленням фатальної сили менад, вона спричинила шаленство натовпу. У фіналі вона «повільно, ніби облизуючись, провела язиком по губах, які розтягувалися в посмішці» (Переклад Юрія Покальчука).

Театр у творі постає символом сучасного життя. «Увесь світ — театр, а люди в ньому — актори», — одна з відомих цитат В. Шекспіра, початок монологу Жака з другого акту комедії «Як вам це сподобається». «All the world's a stage, And all the men and women merely players: They have their exits and their entrances; And one man in his time plays many parts.». В оповіданні Х. Кортасара ця фраза набуває не комедійного, а трагічного змісту. Театр життя перетворюється на жорстоку арену битви й шаленства, на театр смерті. Тому навіть матадор (не випадково Маестро порівнюється з ним), який вражає натовп своїм мистецтвом, може бути знищений тими самими людьми, які раніше йому аплодували.

Стихли звуки музики й ревіння юрби, розійшлися додому люди, кудись щезли диригент і музиканти. Однак реальний театр життя не зачиняється ніколи. У ньому будуть постійно з'являтися нові Орфеї, але яким буде їхній вплив на людей, залежить не тільки від їхнього мистецтва, а й від тих, хто здатний (чи не здатний) чути, сприймати, мислити, любити культуру. Читачі постмодерністського твору мають право на власний вибір.

«Менади» Х. Кортасара — це новий погляд на мистецтво, зокрема на його роль у сучасному суспільстві споживачів.